В даний час дослідники архітектури стилю модерн значну увагу приділяють інтерпретації іконографічних мотивів. Будинок арх. Городецького, багато декорований і прикрашений двома скульптурними групами, в цьому відношенні є благодатним об'єктом для досліджень. У книзі «Київ в стилі модерн» грунтуючись на індивідуальних уподобання автора і власника будинку В. Городецького, мисливця, яке мріяло, як раз в період будівництва свого будинку, про подорож до Африки і проаналізувавши декор головних фасадів будинку прийшли до висновку, що Владислав Городецький побудував в центрі Києва африканський гірський масив з гірським озером на його вершині і водоспадом омиває ступені парадного під'їзду. Про африканському Вельде говорять численні слони, газелі і носороги на фасадах будинку. Рибальські снасті на розі будинку Городецького, ряска на фризі і дівчата з рибами наводять на думку про озерної гладі, та й кала, квітка яким прикрашені стіни будинку, рослина африканське, зростаюче уздовж берегів річок. Відкривши двері парадного під'їзду і увійшовши в фойє будинку відвідувач опинявся на дні озера. Восьминіг спускається зі стелі і риби в міжкімнатні просторі створюють потрібне враження. Навіть саме розташування будинку - над урвищем, повинно було за задумом Городецького посилювати враження: будинки - африканська гора. Під час роботи над цим розділом були використані матеріали з книги Київ в стилі модерн  Скульптурні прикраси фасаду за власними ескізами Городецького виконав його помічник, міланський скульптор Еліо Саля, який залишив свій підпис «E. Sala. 1902 »під скульптурною композицією боротьби левиці і орла.

На стінах будинку знаходяться бетонні голови носорогів, жирафів, левів, крокодилів, антилоп та інших африканських звірів. Бетонні хоботи слонів, що звисають над тротуарами, використовувалися в якості водостічних труб. На даху розташувалися гігантські жаби, морські чудовиська і нереїди з ланцюгами замість волосся. На даху використовується високий парапет, що дозволяє практично повністю приховати покрівлю.

Парадні сходи скульптор прикрасив ліпним фризом і рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням величезного дельфіна, оповитого рослинами

На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку українському художнику Г. К. Дядченку (тут він мешкав 1909-21).

Також у будинку, крім згадуваного Г. К. Дядченка, мешкали ряд інших відомих діячів мистецтва та науки - професор Київської духовної Академії С. Т. Голубєв (на початку ХХ ст.), живописець Ф.Красицький (у 1905-1909 роках), скульптор Ф.Балавенський, художник І.Макушенко (початок XX ст.).

У 1905-1906 роках тут також містилася редакція сатиричного журналу «Шершень».
Історії будинку та його мешканців присвячено декілька вітрин Музею Однієї Вулиці. В музеї представлено особисті речі і портрети митців, їхні художні роботи, а також плани і фотографії Замку Річарда.
Наприкінці 90-х замок придбав американський бізнесмен українського походження Чопівський Юрій Юрійович, і проводить реконструкцію замка, який за проектом буде прибутковим будинком.

Будинок збудовано у 1901 році за проектом головного архітектора Києва, академіка архітектури Володимира Ніколаєва на замовлення відомого промисловця, фінансиста та мецената, купця першої гільдії Семена Могилевцева, який жив у ньому до своєї смерті 10 серпня 1917 року, заповівши майно численним племінникам.

Будівля загальною площею близько 900 м² має два поверхи з великим підвалом і мансардою над прибудовою. На першому поверсі розміщено кімнати для секретаря, прислуги та різних допоміжних служб. На другому поверсі - кілька залів у різних стилях. У підвал є шахта для ліфта, однак її було закладено цеглою.

Фасади садиби, що виходять на вулиці Шовковичну та Пилипа Орлика, виконано в стилі італійського ренесансу - флорентійських палаццо. У містобудівній подобі Києва Шоколадний будинок є чи не єдиним прикладом споруди такого типу. Загальна система побудови фасадів відрізняється монументальністю і пишнотою. Великий, із сколеною поверхнею руст облицювання, контури вікон, випнений карниз, декоративна обробка - все це є стилізацією архітектурних форм флорентійського палаццо Пітті, зведеного в першій половині 15 століття. Зовнішній вигляд будівлі зберігся до наших днів майже у первинному вигляді.

Фасад прикрашає ліпнина над архівольтами вікон, що зображує ряди кадукеїв та голів левів з відкритими пащами, поєднаних між собою гірляндами з квітів та листя, оздоблених стрічками і бантами.

Відтак навіть на початку третього тисячоліття не можна не відзначити, що будинок вражає казковою романтичністю, архітектурною виразністю, пластичністю об'ємів і фантастичним поєднанням романо-готичних та ренесансних форм та деталей. Парадний вхід улаштовано не просто з вулиці, а через браму, франковану постатями крилатих демонів, що тримають еркер. Проїзд на двір враховував габарити кінних екіпажів, через це бачимо обабіч підвищення, що обмежували рух коліс відносно брами. Привертає увагу артистичне ліпне склепіння в проїзді та важкі набірні стулки воріт і парадних дверей. На порозі гостей зустрічає вітальний надпис «Salve», зроблений у мозаїчній підлозі в техніці «терацо». Широкий просторий об'єм парадних сходів розкрито на всю висоту. Впадає в око опорядження сходів з алебастровими фігурними балясинами. Таких сходів, як і другого такого будинку в Києві просто не існує.

На другому й третьому поверхах розміщувалися десятикімнатні квартири. Їхні стелі прикрашала ліпнина. Особливою ж окрасою квартир були кахляні груби виробництва київської фабрики Й. Анджейовського. У бік двору виходили приміщення для прислуги, згруповані в двох рівнях, з невисокими стелями й маленькими віконечками. Ці «служби» з кухнями мали окремі чорні сходи, якими заносили продукти, дрова для опалення і кухонних плит, виносили сміття і золу. З цього боку будинок має сім поверхів. 

Саме у цьому освітянському домі у квітні - серпні 1917 року проходили І та ІІ Всеукраїнські вчительські з'їзди. А 7 листопада 1917 року в залі Педагогічного музею було урочисто відкрито Українську академію педагогічних наук (УАПН). У приміщенні музею працювало Бюро Всеукраїнської вчительської спілки, головою якого була Софія Русова. У цьому ж будинку працювала і новостворена Українська державна академія мистецтв. У стінах цього будинку перебувала Центральна Рада - перший національний уряд України. Саме тут приймалися доленосні Універсали, які проголошували суверенність нашої держави.